Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Інжир – фігове дерево.

0
165

Інжир - невелике або середнє за величиною дерево з розлогою кроною і світло-сірою гладкою корою. Зустрічається він у нас в дикому або одичалому стані, в Криму, також на  Закавказзі і в Середній Азії. У нього великі, густо опушені зі зворотного боку листя, які на одному дереві бувають і цільні, і порізані на лопаті. Багатьом, мабуть, подобаються бурштинові коржики в'яленого інжиру. Дуже гарні і поживні також свіжі його плоди, що заповнюють ринки нашого півдня в кінці літа і восени. Іншим, правда, здаються вони надмірно солодкими, але це, як то кажуть, - як кому подобається.

Інжир (Common fig)

Суцвіття інжиру унікальні. Своїм незвичайним видом вони підвели навіть патріарха сучасної ботанічної систематики Карла Ліннея, якому не відразу вдалося розгадати їх секрет. Суцвіття, як і плоди інжиру, або фіги, як їх ще називають, грушоподібної форми, з отвором на плоскій верхівці.

Одного разу в Сухумі ботанічному саду ботанік Манагадзе підвів мене до двох нічим зовні не розрізняються деревам і попросив відгадати, яка з них чоловіче, а яке жіноче. Скільки я не намагався знайти відмінність між фігами фіолетових відтінків, мені це так і не вдалося. Тоді мій супутник зірвав з кожної рослини по плоду. З інтересом взявши один з них, я відчув його м'ясистість, а надкусив, переконався, що плід як би мішечок із солодкою, соковитою, ніби готове варення, м'якоттю.

Друга фіга, зовні така ж, при першому дотику виявилася в'ялою, порожнистими. На її податливою шкірці залишалися вм'ятини від пальців. Варто було трохи розірвати шкірку плоду, і ніби з потривоженого вулика з бджолами кинулися на свободу щільно набилися в нього крихітні комахи. Тільки після такого наочного уроку Манагадзе повідав мені загадку інжиру. Чоловічим деревом, виявилося, був інжир з в'ялими фігами, а жіночим - з соковитими, їстівними плодами. З'ясувалося також, що хитра загадка ця була розгадана ще в давнину, але головна сутність її була відкрита пізніше.

Інжир (Common fig)

У одних дерев запилення виробляється вітром, в інших-величезною армією комах, а запліднення у інжиру може відбуватися тільки за допомогою крихітних чорних ос - бластофаг, які переносять пилок з чоловічих дерев на жіночі. Причому оса ця, в свою чергу, не може розмножуватися без сприяння інжиру. Механізм такого співіснування досить складний. Інжир утворює три види суцвіть. В одному з них, що розвивається в кінці вересня, зимують яєчка і личинки бластофаг.

Тут же навесні народжується, живиться і злучається нове їх покоління. В подальшому самки, тільця яких рясно обсипані пилком, приймаються шукати місце для відкладання яєць і намагаються заселити другий вид суцвіть, з яких розвиваються плоди інжиру. Ці суцвіття, однак, влаштовані так, що оси не можуть відкласти в них яєчка. Поки оса копошиться в суцвітті, намагаючись в ньому влаштуватися, вона встигає обпилити жіночі квітки, яєчка же відкладає тільки в третьому вигляді суцвіть, спеціально для цього призначених природою. Нове покоління самок, вийшовши з цих суцвіть на початку осені, в свою чергу відкладає яєчка, які зимують в квітковому будиночку до весни.

Отже в грушовидних суцвіттях інжиру вірні його союзніци- бластофаги завжди знаходять "і стіл і дім". Живуть, годуються, розмножуються, вкривають від негоди своє потомство і на знак вдячності за таку турботу сумлінно запилюють його квітки. Процес запилення квіток бластофаг ботаніки назвали капріфікаціей.

Інжир (Common fig)

На Кавказі і в Криму можна почути кілька варіантів легенди про те, як один купець вирішив розбагатіти на інжир. Ось один з них. Побачивши, що плоди інжиру користуються великим попитом, він придбав великий фіговий сад. У розпал збору плодів до нього зайшов хитрий, заздрісний сусід. "Навіщо ти тримаєш в саду ці непотрібні дерева? - запитав він купця, вказуючи на чоловічі безплідні екземпляри інжіра.- Я свої давно вирубав, а посадив хороші". Гість пішов, а купець схопив сокиру і зрубав "непотрібні" дерева.

Пройшла зима, весна, настала пора збору врожаю, а збирати щось нічого. З'явилися з весни плоди, повисівши трохи порожніми, опали. Ця ж історія повторилася і в наступні роки, поки що розорився дурний купець не витягнеш в припадку гніву весь сад. Втім, з інжиром потрапляли в халепу і люди вчені. Слідом за Ліннеєм прославився новим "відкриттям" і ботанік Каспарріні, що розділив один вид інжиру на два види: до одного з них він відніс чоловічі екземпляри, до другого - жіночі. До честі невдалого ботаніка, він незабаром визнав свою помилку.

Інжир (Common fig)

Свого часу були і такі горе-ботаніки, які наполегливо паплюжили штучну капріфікацію - мудре народне відкриття, оголошуючи його безграмотною витівкою. А капріфікація полягала в развешивании на жіночих деревах нанизаних на нитки капріфігі (фіг з чоловічих дерев). Цим як би заповнюється недолік чоловічих дерев інжиру і забезпечувалося краще запилення жіночих квіток.

Капріфігі першими почали збирати ще стародавні греки. Вони відмінно вміли їх зберігати при низькій температурі, перевозили великими партіями на човнах між Егейським островами, навіть торгували ними. Греки ж вперше стали розвішувати капріфігі на жіночих деревах інжиру.

Не обійшлося без непорозумінь і при переселенні інжиру в Америку. Натураліст Езен, що доставив інжир з Туреччини до Каліфорнії, освистали американськими фермерами, коли став переконувати їх на спеціальному мітингу в необхідності разом з інжиром завезти і неодмінну його супутницю - осу бластофаг.

Як би там не було, але "дерево з дивацтвами" в якості плодової рослини відомо і користується повагою з глибокої давнини. Вважається, що культурна форма інжиру відбувається з "щасливою Аравії" - Ємену, звідки його запозичили ще стародавні фінікійці, сирійці, а потім і єгиптяни. Про стародавню культуру інжиру в Єгипті свідчать виявлені вченими барельєфи із зображенням збору фіг. Виконані ці твори древніх єгипетських майстрів більш ніж за 2500 років до нашої ери.

Інжир (Common fig)

З Єгипту обробіток інжиру поширилося на Егейські, а звідти (приблизно в IX столітті до нашої ери) і в Елладу. Цікаво, що великий філософ Аристотель вже знав про існування ос, супутніх інжиру (під назвою псен), але повністю їх роль не була йому відома. Він ніби здогадувався про їх допомоги інжиру, вважаючи, що бластофаги, проникаючи в незрілі його плоди, сприяють збереженню їх на дереві. У південних районах нашої країни інжир культивується з найдавніших часів.

У багатьох районах Кавказу і Середньої Азії плоди його служать не тільки ласощами, а й важливою високопоживної їжею. Вони містять до 20 відсотків цукру, вітамін С, каротин, залізо, кальцій та інші корисні речовини. У північні райони плоди інжиру надходять лише в'яленими, так як свіжі легко псуються при найменшому пошкодженні і тому важко піддаються транспортуванню.

Зі свіжих плодів інжиру готують багато смачних страв: узвар, мармелад, пасту, джем. Зазвичай інжир не славиться довголіттям, його дерева рідко живуть більше 100 років, проте в Індії відомо унікальне дерево інжиру, вік якого понад 3000 років.

Інжир (Common fig)

У Криму, на Кавказі і в Середній Азії інжир легко дичавіє, поселяясь на гірських осипи, в ущелинах кам'яних брил і на позбавлених будь-якої рослинності гранітних скелях. Коріння цього дерева легко пронизують самий твердий грунт, не гірше сталевого бурава проникають в найдрібніші щілини, зміцнюються в найбільш недоступних місцях. В Адлері, наприклад, два деревця інжиру оселилися на цегельному карнизі місцевого райвиконкому, а третє підійнялася навіть на купол старої церкви.

Культура інжиру завойовує все нові географічні райони, просуваючись поступово далі на північ. При культурі його в холодних зонах за ним, на жаль, не завжди слід Бластофага. Вона дуже чутлива до тепла і не виносить навіть холодів Північного Кавказу. У таких випадках вдаються до послуг інжиру, який обходиться і без своєї одвічної супутниці. Однак такий вид інжиру (до речі, він придатний і для кімнатної культури) втрачає здатність давати насіння, його можна розмножувати лише вегетативно - зеленими живцями або відводками.

Цікаво, що чудове фігове дерево - один із близьких родичів нашого кімнатного фікуса і далека рідня тутового дерева - шовковиці.

Грунтуючись на їх спорідненість, вчені витратили чимало праці, намагаючись схрестити інжир з більш морозостійкою шовковицею. У Каліфорнії безуспішно бився над здійсненням цієї привабливої ідеї ще Лютер Бербанк. Як це нерідко буває, вдалося це виконати скромному натуралісту-опитнікамі з Криму Я. І. Бомику. У сувору для Криму зиму 1949-1950 років, коли морози в Ялті досягали 20 градусів і звичайний інжир майже весь вимерзнув, гібрид Бомика стійкий вижив. Щасливий, працьовитий натураліст покладає великі надії і на новий свій інжир-шовковичний гібрид чорний Бомика-4. Потрібно ще довго і наполегливо працювати, щоб чудове фігове дерево зробило новий крок назустріч північ.

Інжир (Common fig)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here